Memory 2012: На вулиці Героїв Сталінграду

На чужині – сумуємо за Батьківщиною, в дорозі – тягне додому. Це так гіперболізовано вранці в суботу, проте не позбавлене реальності і особистих переживань. Нас тягне “додому-до хати”, та десь же той  дім  стоїть,   десь  та хата причаїлась.

Сьогодні мій пост про мою вулицю, можливо, банально і по-шкільному на кшалт “Вулиця, де я живу”, але це моя історія. Для мене це має значення. Тут я народилась і зробила перші кроки. Можливо, пізніше я напишу про вулицю, де я виросла, яка є не менш рідною – вул. Патріотичну, “Будинок взуття” і міст через “транвайні путя”. Та сьогодні – вулиця Героїв Сталінграду.

Я живу на вулиці Героїв Сталінграду в Жовтневому районі поблизу Малого ринку. Зараз важко уявити, що колись на місці асфальтових річок і багатоповерхівок була зовсім інша місцевість, яка називалась Невінчаний куток, а потім Солдатська слобода (саме на місці Малого ринку, неподалік якого мій будинок). Та починається моя вулиця не звідти.

Якщо їхати дамбою убік площі Пушкіна, то поворот праворуч від пам’ятника Тривожної Молодості, який багатьом відомий як Фантомас, відкриває дорогу на вулицю Героїв Сталінграду. Чесно кажучи, в дитинстві суворе обличчя того  кам’яного велетня, що вдивлявся убік заводів, де працював мій тато, наводило на мене неабиякий страх.

Вулиця Героїв Сталінграду раніше називалася Бурсацька, Валова та Шкільна. Роком заснування першої школи можна вважати 1918 рік. Одноповерхова будівля була розташована по вулиці Матроській, 1, якої зараз, майже сто років потому не існує. Сьогодні це місце між вулицями Запорізькою та Українською, власне мій квартал. Ім’я школі Тараса Шевченка присвоїли 1920 року. Під час Великої Вітчизняної війни у школі були розташовані німецькі військові частини. Перед наступом у місто військ Радянської армії, шкільну будівлю німці підпалили. 1946 року школу відновили і почалися заняття.

В теперішньому приміщенні, за адресою вул. Героїв Сталінграду, 11 перші уроки провели 1 вересня 1973 року.

Про перейменування вулиці Шкільної на Героїв Сталінграду у січні 1983 року повідомляють такі запорізькі газети як «Запорізька правда» і«ИндустриальноеЗапорожье»:

 «З метою увінчання безсмертного подвигу радянських воїнів у битві на Волзі, виконком Запорізької міської Ради народних депутатів прийняла рішення перейменувати вулицю Шкільну Жовтневого району на вулицю Героїв Сталінграду».

«Днями на приміщенні адміністративного корпусу Запорізького трамвайно-тролейбусного управління, що знаходить на вулиці Героїв Сталінграду, буде вивішена гранітна «Пам’ятна дошка», яка вічно нагадуватиме наступним поколінням про те, що вулиця взяла свої ім’я напередодні 40-річчя розгрому німецько-фашистських військ на Волзі». 

А робітник П. Грішутін написав вірш щодо цієї знаменної дати:

Мы слышим эхо тех далеких дней,

И видим отблеск огненного ада.

У стен твердыни Волжской – Сталинграда

Рождался подвиг Родины моей.

Земля горела, плавился гранит.

Фашисты бомбы сбрасывали градом…

Победу, что пришла под Сталинградом,

Народ мой свято в памяти хранит.

Мы знаем, нелегко она далась…

Но сломлена фашистская армада!

О подвиге героев Сталинграда

Весть по земле мгновенно разнеслась.

И снова повторить хочу о том:

Народа память – высшая награда,

Есть улица Героев Сталинграда

И в Запорожье, городе моем.

Я счастлив: гордо, не спеша,

Своему счастью бесконечно рада,

По улице Героев Сталинграда

Жена в коляске катит малыша…

У будинку номер 15, що причаївся від головної дороги у дворах, колись мешкав Леонід Жаботинський – найсильніша людина планети. А на іншому боці вулиці на другому поверсі дев’ятиповерхівки жила сім’я народного артиста України, запорізького актора театру ім. Магара Олександра Гапона. А зовсім поруч “сусідствувала” Ольга Сумська.

Сьогодні вулиця Героїв Сталінграду жвава і жива як ніколи. Стрімкий потік автівок з вулиці Перемоги, з проспекту та набережної робить її небезпечною артерією Жовтневого району. Торговий коледж ЗНУ, трамвайний парк, котельна з паруючою взимку трубою, Ліцей моди і стилю, дві школи, аптека на перетині Запорізької з Героїв Сталінграду, невеличкий парк біля будівлі старої чоловічої гімназії, а ближче до Грязнова будується нова синагога – це все моє рідне й варте поваги.

Вулиця Героїв Сталінграду є в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Броварах, Мелітополі, Бердянську. Важко назвати місто, де не було такої назви. Мабуть, опинившись в чужому місті, я завжди зможу знайти знайому вулицю та відчути зв’язок з рідними місцями.

Цей матеріал також опубліковано на сайті проекту “Вулиці, райони Запоріжжя. Міська ідентичність”.